Є в Криму одне місце, за яким я сумую найбільше. Особливо навесні, коли там починають цвісти мигдальні дерева та розмарин і наповнювати повітря солодкими пахощами. Форос. У перекладі з грецької - вітер. Який, до речі, дійсно там може голову знести, але водночас наповнює таким яскравим відчуттям свободи і простору.
Кілька тижнів тому, перебираючи старі блокноти і книги, знайшла маленький записник зі своїми останніми враженнями з Фороса. І одразу хвилею накрила ностальгія за тим райським куточком у найпівденнішій точці України. В ті весняні дні я просто любила сидіти на пляжі і спостерігати за всім навколо, ловити і записувати кожну мить. Такий собі імпресіонізм на папері.
