Португальські ранки

Обожнюю ранок. Це прекрасне відчуття, що обов'язково має трапитися щось нове, неочікуване, хороше. Місто за вікном прокидається, горизонт затягнутий таким ніжним світло-золотистим туманом, як на полотнах Клода Моне, і можна ще трохи поніжитися в теплому ліжку. І люди зранку зовсім інші. Це наприкінці дня вони встигають натягнути на себе звичні маски. А вранці - такі щирі, справжні. Протирають очі, позіхають, потягуються, посміхаються, згадуючи якийсь наївний і смішний сон, і тільки звичний ритуал заварювання кави допомагає налаштуватися на завоювання світу :)

В Тернополі осінь, надходить зима, а мені чомусь так хочеться прокинутися в сонячній Португалії. На повні легені вдихнути океанський бриз, прогулятися вздовж старих жовтогарячих будиночків, випити апельсинового фрешу та ароматної кави на якійсь залитій сонцем площі перед старим собором...Пам'ятаєте, як у "Фієсті" Хемінгвея?

"Ставало спекотно, але в повітрі ще пахло свіжістю раннього ранку, і сидіти в кав'ярні було приємно. Повіяв вітерець, і відчувалося, що прохолодою тягне з моря. Площею розгулювали голуби, і будинки були жовті, ніби пропечені сонцем, і мені не хотілося йти з кав'ярні". 

"Кіт Фадо" (полотно, олія), 2014 р.

А потім, вдосталь порозглядавши свої улюблені біло-сині azulejos, побачити нарешті океан (майже як герой фільму "Достукатися до небес"), відчути його силу і незломність, шум хвиль, змішаний із криком білосніжних чайок. 

На відміну від митців, які описують картинами свої враження від мандрівок, я радше така собі художниця-мрійник - малюю те, що мрію побачити та відчути. Сонячний ранок на португальському узбережжі, теплий пісок, що тікає між пальцями ніг (байдуже!), аромат океану, тепла посмішка людини, в якій цілий світ, і очі, в яких хочеться втонути...

А поки - це лише картини, залиті помаранчевим сонцем цього ранку. 

"Португальські помаранчі" (полотно, олія), 2014 р.

Я з тобою - наче крихітна дитина,
Потримай за руку, бо впаду.
Нас не змінять побут і рутина,
Ми - дозрілі помаранчі у саду...
Як солодкий сік твоя усмішка,
Твої очі проникають в глибину...
Я хвилююсь, але зовсім трішки -
Я ж з тобою в нашому саду...(Anna Dmytriv)