Недавно шукала в неті перелік найкращих книг про різні міста світу і натрапила на Патті Сміт "Просто діти". Красива і непроста історія життя двох творчих особистостей у Нью-Йорку - рок-легенди Патті Сміт і фотографа Роберта Мепплторпа. Інтуція підказала мені прочитати її саме восени - чомусь саме цей період асоціюється в мене з великим містом. І я не помилилась - Патті так красиво пише про осінь в Нью-Йорку. Після її слів навіть холодний дощ швидше надихає, ніж примушує заховатись в тепло:"Внутри него целая вселенная, которую мне только предстоит узнать"(Патті Сміт "Просто діти")
"Выпадали дни, серые дождливые дни, когда Бруклин так и просился на фотографию: каждое окно - обьектив "Лейки", пейзаж в раме - неподвижный и зернистый".
"Листья окрасились в золотой и алый. На крылечках таунхаусов на Клинтон-авеню появились тыквы со свечками внутри. По вечерам мы гуляли. Иногда удавалось заметить в небе Венеру. Звезду пастухов, звезду любви. Роберт звал ее "Наша синяя звезда".
 | |
| Патті Сміт у легендарному нью-йоркському готелі Chelsea, 1971 (Photo by David Gahr/Getty Images) |
Але це більше, ніж просто розповідь про епоху шістдесятих. Книга пронизана щирістю, любов'ю до мистецтва, це наповнені ніжністю спогади Патті про роки, проведені поряд з Робертом. Двоє людей, які були одним цілим і залишались при цьому яскравими особистостями. Розуміли одне одного з півслова. Творили разом. Надихали одне одного.
"Мы листали альбомы дадаистов и сюрреалистов, под утро сосредоточились на работах Микеланджело. Безмолвно впитывали мысли друг дружки. Когда настал рассвет, заснули в обнимку".
 |
| Патті Сміт та Роберт Мепплторп, Coney Island (anothermag.com) |
"Ни одна моя работа не завершена, пока ты ее не увидишь".
"Мы испытывали невообразимое счастье, когда вместе занимались рисованием. На много часов погружались в свой мир. Я заразилась от Роберта его способностью надолго сосредоточиваться, училась у него, работая бок о бок с ним. А в перерывах кипятила чайник и делала нам растворимый кофе."
"Теперь, глядя на это фото, я никогда не вижу на нем себя. Вижу только нас вдвоем".
Ось воно, те саме фото, яке зробив Роберт для обкладинки нового альбому Патті Сміт "Horses":
Хоча життя героїв далеке від dolce vita, і тим більше від "життя в рожевих окулярах", - це одна з найкрасивіших біографічних історій, які я читала. Вона нікого не залишить байдужим. Це книга, яка надихає. Після неї хочеться включити "Strawberry Fields Forever" Бітлз (одну з улюблених пісень юності Патті Сміт) і сісти за мольберт.
"Мне открылось, что люди создают произведения искусства, а быть художником значит видеть то, чего не видят другие".
"В итоге правду о нем узнают через его творчество: произведения художника - это и есть его материальное тело. Тело, которое не чахнет. Тело, которое люди судить не властны: ведь искусство поет о Боге и, по большому счету, только ему и посвящено".
"Говорят, дети не видят разницы между одушевленным и неодушевленным. Я другого мнения. Ребенок по волшебству вдыхает жизнь в куклу или оловянного солдатика. Так и художник вдыхает жизнь в свои произведения - точно ребенок - в игрушки".
По суті, художники - просто діти. Вони вигадують свій іграшковий світ і хочуть показати його всім навколо, вдихнувши у нього життя. Бережіть цю дитячу щирість всередині себе. Будьте собою і любіть того, хто поряд з вами. Солодких снів!
1 коментарів:
А я вже більше року збираюсь почитати роботи іншого відомого поета з "біт-покоління", Джека Керуака, який і був одним з "отців" цього руху +) Цікаво окунутись в атмоферу недалекого минулого і глянути на життя очима сумного, і часто п'яного, романтика...
Хоча, якщо зняти ці самі "рожеві окуляри" по-відношенню до цього руху і його творців, то на очах появляються окуляри "голубого" кольору +) Саме вони дали значний поштовх відкритим одностатевим стосункам...
Дописати коментар