Контрасти неймовірної Тіни

Усі знають, як я обожнюю кольори. Їх яскравість, соковитість ніколи не залишають мене байдужою. Напевно єдиний виняток - це фотографія. Чорно-білі фото для мене завжди несли в собі частинку магії, загадки. І водночас вони настільки справжні, щирі та сильні, що іноді важко відвести погляд. Ніщо не може краще передати емоції та всю палітру почуттів без зайвих прикрас.

Про Тіну Модотті найчастіше згадують, як про близьку подругу Фріди Кало. У кожної Фріди має бути своя Тіна - подруга-однодумець, що надихає. Сьогодні хотілося б віддати першість саме Тіні. 

Пабліто і бик

"Я можу писати як Рафаель, але мені потрібне усе життя, щоб навчитися малювати, як дитина". 

Пабло Пікассо

Сьогодні Пабло Руїсу Пікассо виповнюється 135 років, а його твори не перестають вражати своєю новизною та свіжістю, як і сама особистість шаленого митця. 

Фото: http://www.pablo-ruiz-picasso.ru

Не дивлячись на постійну зміну сюжетів та періодів у його творчості, одне залишалось актуальним - зображення бика у різних формах, барвах та засобах. Здається, він міг би намалювати його із заплющеними очима. Так просто і водночас так геніально!

Foros Forever

Є в Криму одне місце, за яким я сумую найбільше. Особливо навесні, коли там починають цвісти мигдальні дерева та розмарин і наповнювати повітря солодкими пахощами. Форос. У перекладі з грецької - вітер. Який, до речі, дійсно там може голову знести, але водночас наповнює таким яскравим відчуттям свободи і простору.

Кілька тижнів тому, перебираючи старі блокноти і книги, знайшла маленький записник зі своїми останніми враженнями з Фороса. І одразу хвилею накрила ностальгія за тим райським куточком у найпівденнішій точці України. В ті весняні дні я просто любила сидіти на пляжі і спостерігати за всім навколо, ловити і записувати кожну мить. Такий собі імпресіонізм на папері.

Португальські ранки

Обожнюю ранок. Це прекрасне відчуття, що обов'язково має трапитися щось нове, неочікуване, хороше. Місто за вікном прокидається, горизонт затягнутий таким ніжним світло-золотистим туманом, як на полотнах Клода Моне, і можна ще трохи поніжитися в теплому ліжку. І люди зранку зовсім інші. Це наприкінці дня вони встигають натягнути на себе звичні маски. А вранці - такі щирі, справжні. Протирають очі, позіхають, потягуються, посміхаються, згадуючи якийсь наївний і смішний сон, і тільки звичний ритуал заварювання кави допомагає налаштуватися на завоювання світу :)

В Тернополі осінь, надходить зима, а мені чомусь так хочеться прокинутися в сонячній Португалії. На повні легені вдихнути океанський бриз, прогулятися вздовж старих жовтогарячих будиночків, випити апельсинового фрешу та ароматної кави на якійсь залитій сонцем площі перед старим собором...Пам'ятаєте, як у "Фієсті" Хемінгвея?

"Ставало спекотно, але в повітрі ще пахло свіжістю раннього ранку, і сидіти в кав'ярні було приємно. Повіяв вітерець, і відчувалося, що прохолодою тягне з моря. Площею розгулювали голуби, і будинки були жовті, ніби пропечені сонцем, і мені не хотілося йти з кав'ярні". 

"Кіт Фадо" (полотно, олія), 2014 р.